Наше деловое партнерство www.banwar.org

Афанасьєва О.М.

ORCID: 0000-0001-8949-2117, Доцент, Кандидат економічних наук, Фінансовий Університет при Уряді РФ

ПОНЯТТЯ, ПРИЧИНИ І МЕХАНІЗМ ВИНИКНЕННЯ боргової кризи ЄВРОСОЮЗУ

анотація

У статті розглянуті поняття боргової кризи, причини і механізм виникнення боргової кризи Євросоюзу, а також основні теорії, що пояснюють причини і механізм його виникнення з метою подальшої розробки рекомендацій щодо вдосконалення інструментів монетарного регулювання в країнах ЄС.

Ключові слова: боргова криза, еврозоюз, механізм виникнення.

Afanasyeva ON

ORCID: 0000-0001-8949-2117, Associate professor, PhD in Economics, Financial University under the Government of the Russian Federation

DEFINITION, CAUSES AND MECHANISM OF THE EU DEBT CRISIS

Abstract

The article discusses the concept of the debt crisis , the causes and mechanisms of emergence of the EU debt crisis , as well as the main theories to explain the causes and mechanism of its origin with a view to subsequent development of recommendations on improvement of monetary regulation instruments in the EU.

Keywords: debt crisis, the euro zone, the mechanism of occurrence.

Боргова криза, по суті, являє собою зростання державного боргу по відношенню до доходів держави. Часто поняття боргової кризи пов'язують з поняттям кризи платоспроможності: ситуації, при якій боржники, окремі суб'єкти та уряди держав, не в змозі погашати зовнішню заборгованість у відповідності з визначеним графіком на тлі структурних проблем або дефіциту ліквідності.

Міжнародним валютним фондом боргова криза визначається як події, що відбуваються, коли країна не виконує боргові зобов'язання або спреди її облігацій вище критичного порога. Строго кажучи, порушення будь-якого з облігаційних або кредитних угод є "технічним дефолтом", який запускає вимушений процес перегляду умов погашення боргу. В цьому випадку показники ліквідності мають першочергове значення в поясненні природи боргових криз.

Суверенна боргова криза в єврозоні, як правило, визначається як економічні і фінансові проблеми країн-учасниць, викликані нездатністю позичальників, як державного, так і приватного сектора, відповідати за своїми зобов'язаннями без допомоги третіх осіб (МВФ, ЄЦБ, інших європейських країн). Зазвичай це відбувається, коли країна досягає критичних рівнів заборгованості і страждає від низьких темпів економічного зростання. Іноді країни бувають не в змозі здійснити виплату відсотків. Самою загрози невиплати відсотків або основної суми боргу може бути досить для виникнення паніки на фінансових ринках, яка веде до виведення коштів вкладниками з банківської системи. В результаті запускається ланцюгова реакція - так зване «самоздійснюваного пророкування».

Сформована критична ситуація є наслідком накопичення і подальшого зростання державної заборгованості країн, які намагалися створювати ілюзію високого рівня добробуту. Як наслідок, уряди держав вдаються до запозичень на міжнародних ринках капіталів. Оскільки ціна криз для національних економік є дуже істотною, стає найбільш актуальною проблема дослідження причин, наслідків та приблизних термінів закінчення боргових криз в країнах ЄС, розглянувши сучасні праці західних і вітчизняних вчених, економістів, що займалися цією проблемою з 2007-2015 рр.

Про причини кризи в країнах єврозони політики, експерти, учасники ринку і представники академічної спільноти сперечаються з моменту його виникнення. Висуваються різні їх трактування. Проаналізувавши різні точки зору, в цілому, можна виділити 4 основні теорії, що пояснюють причини і механізм виникнення європейської боргової кризи: боргова / фіскальна криза, криза платіжного балансу, криза довіри, змова спекулянтів і зовнішніх сил.

Прихильники першої теорії - боргова (фіскальної) природи кризи - вважають головною його причиною надлишковий рівень державних витрат в економічно слабких країнах південної, периферійної Європи. У цьому випадку механізм виникнення кризи виражається в тому, що ці країни витрачали і споживали більше, ніж заробляли, що призвело до хронічного бюджетного дефіциту, який накопичувався з року в рік, і вилилося в надмірному зростанню держборгу. У певний момент опинившись в ситуації, коли ринки відмовили їм у кредитах, вони не змогли самостійно себе фінансувати. Співвідношення обсягу державного боргу і дефіциту бюджету в країнах ЄС в 2013 р показано на малюнку 1.

Мал. 1 - Співвідношення обсягу державного боргу і дефіциту бюджету в країнах ЄС в 2013 р,% до ВВП [1].

Подібну точку зору висловив міністр фінансів Німеччини В. Шойбле: «Яку б роль не зіграли ринки в прискоренні суверенної боргової кризи, безперечним фактом є те, що надлишкові державні витрати призвели до неприпустимих рівнями боргу і дефіциту, які в даний час загрожують нашому економічному добробуту» [2].

Фіскальну природу виникнення боргової кризи в єврозоні бачать багато західних учених. Одним з їхніх представників є Б. Айхенгрін, професор економіки і політичних наук в Університеті Каліфорнії. У своїй роботі він описує всі проблеми, що виникли в ЄС, і, розглядаючи їх більш глибоко, пропонує можливі способи їх вирішення [3]. Він вважає, що однією з причин виникнення боргової кризи в ЄС є відсутність адекватного механізму коригування дисбалансу між державами-членами. Члени Єврозони не пристосовані до зовнішніх девальвація для відновлення міжнародної конкурентоспроможності, в той час як альтернативні внутрішні девальвації (зниження заробітної плати і витрат) є хворобливими і повільними явищами. Внутрішня девальвація для членів Єврозони, як зовнішні девальвації для економіки з сукупним невідповідністю валюти на національному балансі, може тільки посилити проблему. Проблеми конкурентоспроможності можуть виникнути в сфері приватного, а не державного сектора, що може бути причиною надмірного накопичення приватного боргу. Баррі Айхергрін вважає, що тільки час покаже, чи зможуть ці суворі правила і процедури дозволити уникнути серйозних проблем конкурентоспроможності і виникнення надмірної заборгованості в країнах, які постраждали [3].

Одним з найважливіших аргументів на підтримку фіскальних причин виникнення кризи є те, що ряд держав-членів ЄС порушили Маастрихтські критерії номінальної конвергенції (більш того, урядовий борг Італії та Греції не відповідав встановленим критерієм ні напередодні приєднання до Єврозони в 1999 році, ні в будь-який час існування Європейського валютного союзу).

Уряди цих країн вміло маскували рівні дефіциту бюджету та боргові зобов'язання, використовуючи складні валютні і кредитні деривативи, відзначає Майк Симкович [4]. Ці інструменти були розроблені відомими інвестиційними банками США, які отримали вигоди у значному обсязі через такого роду послуг.

Європейська боргова криза є результатом комплексу складних чинників, серед яких, як зазначив М. Льюїс, такі [5]:

• глобалізація фінансової системи;
• легкі умови кредитування в період з 2002 по 2008 роки, які спровокували високоризикові кредитування і запозичення;
• міжнародні торговельні дисбаланси, «бульбашки» вартості нерухомого майна лопнули;
• повільне економічне зростання, починаючи з 2008 року;
• фіскальна політика, спрямована на збільшення державних надходжень і державних витрат;
• заходи, які проводилися країнами для порятунку проблемного банківського і приватного секторів і привели до збільшення боргового тягаря приватного сектора і відшкодування втрат за рахунок населення.

Поширеною думкою є те, що зростання рівня заборгованості країн Європи був викликаний надмірними державними витратами для забезпечення соціального та економічного добробуту (welfare state), не є виправданим, враховуючи недостатній потенціал наявності для європейського бізнесу порівняльних переваг (comparative advantage).

Загострення кризи єврозони зв'язується з підвищенням рівня державного боргу з метою порятунку фінансового сектора від дефолту під час світової фінансово-економічної кризи, яка почалася в 2007 році, і глобального економічного спаду в наступному періоді.

Негнучкість монетарної політики також могла стати причиною розвитку кризи. Оскільки членство в єврозоні засноване на єдиної грошово-кредитної та валютно-курсової політики, окремі держави-члени не можуть самостійно збільшувати грошову масу в країні (шляхом додаткової емісії грошей) для того, щоб заплатити кредиторам і пом'якшити їх ризик дефолту. Гнучка монетарна політика, з одного боку, здатна вести до девальвації спільної валюти (євро) по відношенню до торгових партнерів Єврозони, що робить експорт дешевше і в принципі може покращувати торговельний баланс і забезпечувати на цій основі зростання ВВП і податкових надходжень в номінальному вираженні.

З іншого боку, активи, випущені в валюті, девальвують, приносячи збитки їх власникам. Наприклад, на кінець 2011 р 25% знецінення євро і інфляція в розмірі 5% вплинули на те, що власники боргових цінних паперів єврозони втратили приблизно 30% вартості майбутніх виплат. Така ситуація створює загрозу виведення значних обсягів фінансового капіталу з країн Єврозони. Європейський центральний банк орієнтований на монетарну стабільність і незалежність від урядів, тому грошова емісія для стимулювання попиту і погашення боргових зобов'язань фактично неможлива і це робить монетарний інструментарій займати нейтральну позицію у подоланні боргової кризи і запобігання дефолту.

Друга теорія виникнення боргової кризи - криза платіжного балансу - також має під собою ряд підстав. У науковому співтоваристві існує думка, що самі по собі фіскальні проблеми периферійних країн не могли служити головною або ж єдиною причиною фінансових катаклізмів Європи. Багато вчених-економістів схильні бачити причини кризи в структурних дисбаланси єврозони, перш за все в хронічному дефіциті рахунку поточних операцій периферійних країн єврозони (Група PIIGS) на тлі стабільного профіциту в країнах європейського «ядра» (в першу чергу Німеччини). Тому прихильники даного підходу розглядають події в єврозоні як «криза платіжного балансу». Так, наприклад, нобелівський лауреат Дж. Стігліц наголошує на тому, що до початку грецької кризи фіскальний положення Європи було не таким вже й поганим. Рівень боргу в Ірландії та Іспанії був значно нижче, ніж в США (Іспанія - 40,2%, Ірландія - 44,2%, тоді як США - 76,5% на 2008 р) [6]. Греція дійсно мала значний дефіцит, проте Іспанія і Ірландія мали бюджетний профіцит. З цієї причини «читати лекції про фіскальному розсудливість» [7] вчений вважає не цілком доречним.

Інший відомий американський економіст і нобелівський лауреат П. Кругман також переконаний, що криза зовсім не був викликаний «фіскальної безвідповідальністю» влади периферійних країн. Першочерговою проблемою єврозони він вважає «проблему платіжного балансу» - надлишковий приплив капіталу з Північних країн Європи, яка виразилася в гострому дефіциті рахунку поточних операцій у периферійних країн на кшталт Греції, Ірландії та Португалії. «Європейські лідери продовжують запевняти, що проблема в непропорційно високих витратах країн-боржників, проте реальна проблема полягає в тому, що вся Європа в цілому витрачає недостатньо» [8], - вважає американський економіст.

П. Кругман також, в рамках даної теорії, дає пояснення механізму виникнення кризи. На його думку, в період, що передував кризі, країни Північної Європи витрачали занадто мало (менше, ніж заробляли), в результаті чого утворився надлишковий капітал, який кинувся на Південь Європи, спровокувавши утворення пухирів на кредитному ринку і ринках нерухомості. Результатом такого дисбалансу став не тільки вибух бульбашок, але і втрата конкурентоспроможності південними країнами, в яких зростання цін і зарплат відбувався значно швидше, ніж в північних. П. Кругман переконаний, що «рецепт лікування», запропонований лідерами європейських країн, - скорочення витрат держбюджету проблемними країнами - не став вирішенням проблеми, а тільки посилив рецесію.

Відомий німецький економіст, професор Мюнхенського університету Х.-В. Зінн також називає європейську кризу «кризою платіжного балансу» [9]. Він запевняє, що нинішня криза не має нічого спільного з «кризою довіри» до проблемним країнам і носить структурний характер. За період з 2005 по 2010 г. середньорічний дефіцит рахунку поточних операцій Греції становив 11,7%, Португалії - 10,8%, Іспанії - 7,6% і Ірландії - 3,7% ВВП.

Криза довіри розглядається в якості третьої теорії виникнення боргової кризи. Відповідно до цієї теорії, причиною боргової кризи стала втрата довіри до банківських та фінансових систем країн периферії і, як наслідок, втеча капіталів з них. Спочатку вважалося, що державний борг в єврозоні не викликає серйозних побоювань. Банки володіли істотною кількістю облігацій країн з більш слабкою економікою, таких як Греція, з невисокою преміальної (купонної) ставкою. З початком розвитку кризи стало очевидно, що облігації Греції та, можливо, облігації інших країн стали більш ризикованими, адже підвищилася їх преміальна ставка. Поширення інформації про ризики, пов'язані з європейським урядовим боргом, відбувалося за рахунок банків, які заробляли значні суми, будучи андеррайтерами на ринках облігацій. Втрата довіри була індексована зростанням цін урядових кредитних дефолтних свопів, що вказує на очікування ринку щодо кредитоспроможності країн. Наслідком стала шокова реакція європейських ринків на дефіцит ліквідності, яка спровокувала втеча капіталів з слабких країн. За схожим сценарієм розвивалася криза 1997-1998 рр. в Південно-Східній Азії і в Росії. При появі ознак дестабілізації почався масовий виведення коштів інвесторами з країн, що розвиваються, що викликало зниження їх кредитних рейтингів і спричинило за собою низку банкрутств, девальвацій і дефолтів. В умовах браку ліквідності банки Німеччини та інших країн ядра стали виводити кошти з банків слабких країн. Транснаціональні європейські банки кинули сили на порятунок бізнесу в материнських країнах, жертвуючи при цьому філіями в інших державах єврозони. Так, зокрема, діяли шведські банки щодо сусідньої Фінляндії. Широке поширення подібних практик стало можливим через відсутність в ЄС наднаціонального регулятора, який тепер спішно створюється. У багатьох країнах національні наглядові органи наказували своїм фінансовим установам не брати в забезпечення активи проблемних країн, а уряду змушували їх нарощувати покупки місцевих державних цінних паперів. Дане явище відомо в економічній літературі як фінансові репресії.

Прихильники четвертої теорії бачать причини виникнення кризи в діях спекулянтів і зовнішніх сил. Як заявив міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле для Financial Times: «Криза проявився внаслідок комбінації фінансової недисциплінованості і спекулятивних атак ринків, які вийшли з-під контролю (ринок кредитних деривативів, таких як CDO, CDS)» [10].

Німецькі банки знайшли більш привабливим купити активи США і продовжувати позичати гроші банкам Південної Європи, а не фінансувати фірми в Німеччині. Це було непередбачуваним наслідком введення євро, яке і дало поштовх запуску механізму кризи. Що стосується втрати конкурентоспроможності, то це пов'язано з тим, що заробітна плата в південних країнах ЄС зростала швидше в Німеччині. За 11 років існування ЕМС заробітна плата в Німеччині зросла на 5%, а в країнах PIIGS більш ніж на 30%. Це збільшило німецький експорт і зменшило німецький імпорт з Південних країн [11].

Проаналізувавши вищезгадані теорії, можна зробити висновок, що боргова криза є результатом сукупного впливу ряду причин, в рівній мірі сприяли його настання:

1) порушення правил ЄС і неефективність системи збору і контролю статистичної інформації (наприклад, перед введенням євро певні країни порушували Маастрихтські критерії, а уряду Греції і Кіпру, крім цього, надали неточну інформацію про стан державних фінансів в країнах);

2) прийняття до Європейського Союзу країн мали надто високі розміри державної заборгованості;

3) проблеми банківського сектора ЄС - Європейський банківський сектор став вразливим, показавши різке падіння в результаті світової фінансової кризи, яка почалася в 2007 р .;

4) повільні і нерішучі дії органів влади ЄС, що дозволило боргової кризи з Греції поширитися на інші країни. Тільки в 2012 році було вжито певних ефективні заходи щодо стримування боргової кризи;

5) втрата конкурентоспроможності ряду країн ЄС в результаті глобалізації світових ринків;

6) диспропорція в економічному розвитку країн-членів Європейського Союзу.

література

1. Government Finance Statistics [Електронний ресурс]. Eurostat, 2015. Режим доступу: http://goo.gl/raLh; Generalgovernment gross debt [Електронний ресурс]. - Eurostat, 2013. Режим доступу: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/tgm/table.do?tab=table&init=1&language=en&pcode=tsdde410&plugin=1
2. Schӓuble W. Why Austerity Is Only Cure For The Eurozone / Wolfgang Schӓuble // Financial Times: website. 2011. September 5. Режим доступу: http://www.ft.com/intl/cms/s/0/97b826e2-d7ab-11e0-a06b-00144feabdc0.html#axzz1wLb6UKVI
3. Eichengreen В. Implications of the Euro's Crisis for International Monetary Reform. [Electronic resource] / B. Eichengreen // Session «A New International Monetary Order?» At the Allied Social Science Associated Meetings, Chicago. - 2012. - January 6. Режим доступу: http://goo.gl/raLh
4. Simkovic Michael. Secret Liens and the Financial Crisis of 2008. -American Bankruptcy Law Journal, - 2009. -Vol. 83, - p.253.
5. Lewis Michael. Boomerang - Travels in the New Third World. - WWNorton & Co., - 2011, - p.224.
6. European Economic Forecast. Spring 2012 // European Comission: website. P. 171. Режим доступу: http://goo.gl/gMoE6S
7. Stiglitz JE After Austerity / Joseph E. Stiglitz // Project Syndicate: website. 2012. May 7. Режим доступу: http://www.project-syndicate.org/commentary/after-austerity.
8. Krugman P. Killing the Euro / Paul Krugman // The New York Times: website. 2011. December 1. Режим доступу: http://www.nytimes.com/2011/12/02/opinion/krugman-killing-the-euro.html?_r=1.
9. Sinn H.-W. How to rescue the euro: Ten commandments / Hans-Werner Sinn // VoxEU.org: website. 2011. October 3. Режим доступу: http://www.voxeu.org/index.php?q= node / 7059
10. Spiegel P. EU urges to raise firewall to ª 940 bn. / P. Spiegel // The Financial Times. - 2012. - 23 March.
11. Eichengreen, B. (2012). Implications of the Euro's Crisis for International Monetary Reform. - "A New International Monetary Order?" At the Allied Social Science Associated Meetings, Chicago, January 6, 2012. - http://goo.gl/jWsY3s