1. Спочатку виїжджали, щоб вижити. Потім заради хорошої роботи
2. міграційний бумеранг
3. Як повернути заробітчанина додому

Наше деловое партнерство www.banwar.org

В середині березня заступник міністра закордонних справ Польщі Бартош Ціхоцький в інтерв'ю заявив про зростання грошових переказів з Польщі в Україну . За словами чиновника, ця цифра зросла з 8 мільярдів злотих ($ 2,34 млрд) у 2016 році до 13 млрд злотих (близько $ 3,8 млрд) у 2017-му.

Ця сума переважно складається з перекладів українців, які приїхали до Польщі на сезонні або ж довгострокові заробітки. Раніше озвучувалися різні цифри того, як багато грошей заробітчани переказують додому в Україну: від $ 2,5 млрд до $ 6,8 млрд. Різниця цифр обумовлена ​​складністю підрахунку, як частки грошей заробітчан в зовнішніх перекладах, так і провозяться "на собі" грошей з- за кордону. При цьому, за словами віце-прем'єра Павла Розенка, за кордоном працює від 2,5 до 4 мільйонів українських громадян (в залежності від сезону).

Читайте також про те, як в Нацбанку перерахували обсяги переказів заробітчан

Великі цифри стали причиною потрапляння питання трудової міграції в порядку багатьох чиновників і політичних сил. Однак, на жаль, ця проблема залишається глибоко міфологізованої. Тому публічні особи часто кидаються в крайнощі: від переоцінки впливу заробітчан на економіку, до демонізації самого явища трудової міграції. При цьому існує досить показовий приклад українських сусідів - Польщі та Румунії, які пройшли цей процес раніше. Delo.UA проаналузвати цей досвід, виносячи головні висновки.

Спочатку виїжджали, щоб вижити. Потім заради хорошої роботи

Якщо розглядати, що Центрально-Східна Європа є головним внутрішнім донором трудової міграції ЄС, то Польща і Румунія - безумовні лідери цього процесу. Громадяни цих країн становлять найбільшу частку в великих економіках ЄС: Великобританії, Німеччини, Італії та Іспанії. Масштаб цього явища можна зрозуміти поглянувши на процентне співвідношення трудових мігрантів від загального населення країни.

За кордоном працюють 6,6% поляків, тоді як в Румунії цей показник 14%.

Це одні з найвищих показників по всій Центрально-Східній Європі (Польщі хіба що випереджає Болгарія з показником в 9%), при цьому мова йде про самих крупнонаселенних нових членах ЄС.

Трудова міграція цих країн відбувалася нерівномірно, а саме двома потужними хвилями. Перша хвиля збігається для обох країн - це початок 90-х, коли громадяни просто рятувалися від кризи в своїх країнах. Другий етап відрізняється залежно від року приєднання країни до Євросоюзу. Для поляків 2004-й став початком нового масштабного відтоку, тоді як у румунів ця цифра почала зростати з 2007-го. Ця хвиля міграції (не рахуючи спалаху під час фінансової кризи) була пов'язана скоріше не з втечею від критичних умов в країні, а з пошуком нових можливостей. Цей момент важливий для розуміння - демографічний портрет трудового мігранта і в Польщі, і в Румунії з часом змінювався. Якщо в 90-х це були переважно низькооплачувані чорнові роботи, то в другій половині 2000-х різко зросла частка молодих професіоналів.

Важливо також відзначити головні причини трудової міграції. З одного боку, на протязі 90-х і початку 2000-х Польща постійно боролася з двозначними показниками безробіття, а тому громадяни були змушені шукати роботу в інших країнах. Разом з тим, починаючи з середини 2000-х безробіття перестала бути головною причиною трудової міграції. На перший план же вийшла різниця в оплаті праці. У Румунії ж статистична безробіття і зовсім не була таким важливим чинником, оскільки сплески зростання безробіття в країні збігалися зі сплесками безробіття в головних приймаючих країнах - Італії та особливо Іспанії.

Читайте також: До яких країн українці найчастіше виїжджають на заробітки

міграційний бумеранг

У липні 2017 го року компанія Colliers International провела своє дослідження трудової міграції з країн Центрально-Східної Європи під назвою "міграційний бумеранг". Звіт дослідження свідчить про те, що трудова міграція досягла свого піку в 2016-му році і далі буде тільки зменшуватися. Схожі спостереження і у Economist Intelligence unit, а також у багатьох дослідницьких організацій в центральній Європі.

Дослідження визначає причини повернення громадян із заробітків у західній Європі. Більшість з них досить очевидні. Наприклад, падіння тієї самої безробіття і зростання зарплат.

Незважаючи на досить великий розрив зарплат з Західною Європою, Польща і Румунія поступово скорочують цей розрив.

Вартість середньої оплати праці в Польщі становить 8,6 євро за годину, в Румунії 5,5 євро за годину, тоді як середній по ЄС показник 25,4. Проте, за період після приєднання до ЄС в Польщі цей показник виріс на 5,2%, а в Румунії і зовсім на 9,3% (при середньому зростанні по ЄС в 2,1%).

І хоча таке зростання виглядає досить мізерним при абсолютних значеннях чисел, однак ціни в Польщі і Румунії залишаються значно нижче середнього по ЄС. Це робить зарплати не такими маленькими з перерахунку на паритет купівельної спроможності. А в деяких категоріях, наприклад, покупка нерухомості, ці країни можуть виявитися навіть вигідніше західної Європи. Цей відносне зростання видно в загальних показниках зростання ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності. З 2004 по 2017 цей показник в Польщі зріс на 106%, а в Румунії на 108%, тоді як середній результат по ЄС склав 44%.

Такі швидкі темпи економічної конвергенції (вирівнювання рівня економік західної і центральної Європи) не сильно відчуваються громадянами, особливо на тлі більш повільного зростання зарплат. Однак таке зростання, разом з ростом в різноманітних рейтингах (від легкості ведення бізнесу до рівня сприйняття корупції), дозволяє змінити імідж країни в очах власних громадян.

І тут, згідно зі звітом, криється головна причина зворотної міграції - повернення до комфортного середовища проживання.

Більшість поляків і румунів покидало свої країни не рятуючись від бідності, а в пошуках нових можливостей, тоді як зараз вони починають бачити такі можливості і у себе в країні. Окремий інтерес викликає той факт, що в кожній країні нової Європи (центральна Європа, східні Балкани і країни Балтії) є своя програма по зворотній трудової міграції. І хоча складно виміряти їх вплив на повернення робочої сили, це говорить про високий пріоритет питання для держав.

Як повернути заробітчанина додому

Державна політика в питанні трудової міграції - це та річ, про яку багато говорять в українському публічному просторі. При цьому ігнорується досвід наших західних сусідів, замість чого спливає ціла серія апокаліптичних або ж ідеалістичних сценаріїв.

А тому не оцінюються реальні мотивації мігрантів, а як наслідок - неможлива адекватна державна політика в цьому напрямку.

Розглядаючи подібні політики в країнах Центральної Європи, можна відзначити два напрямки: монетарні стимули і допомогу в працевлаштуванні.

Перші (через зниження податків, збільшення зарплат або введення пільгових періодів) стимулюють повернення тих, хто шукав більш високих доходів. Другі (за допомогою держпрограми працевлаштування, а також курсів та центрів кар'єрного розвитку) стимулюють повернення "економічних біженців", що рятуються від відсутності роботи.

Разом з тим, складно порахувати реальні збитки та придбання від трудової міграції. З одного боку втрачається величезний трудовий ресурс. Раніше в "Інтерпайп" скаржилися на кількість вільних вакансій, пов'язаних з постійним відтоком робочої сили. Разом з тим складно сказати наскільки ефективно цей ресурс був би задіяний в Україні, і був би задіяний взагалі. З іншого ж боку, і позитивні сторони трудової міграції підрахувати непросто. Досвід, нові моделі управління, та й більш висока політична активність складно піддаються оцінці. Навіть валютні перекази, і ті складно оцінити, враховуючи можливі доходи бюджетів і соціальні гарантії для працівників.

Однак є кілька моментів, на які Україна однозначно варто звернути увагу. По-перше, існує досить гостре питання заміщення робочої сили. Незважаючи на позитивний тренд зворотного трудової міграції в Польщі і Румунії, в обох країнах все ще відчувається дефіцит робочої сили. І ці країни знайшли способи знайти тимчасову заміну своїм громадянам: в Польщі - це українці, в Румунії - молдавани. Без такого заміщення буде складно побудувати економічну машину, здатну залучити зворотний потік трудової міграції.

По-друге, має виникнути розуміння, що головний стимул повернення робочої сили - позитивні зміни на батьківщині. І мова йде не тільки про економічні зміни, а про широкі реформи від правоохоронної системи і судів, до питань прозорої влади і демократії.

І нарешті, важливим моментом залишається швидкість реагування і питання натуралізації. Тимчасова трудова міграція дала і Польщі, і Румунії ресурси на проведення змін у країні і адаптацію населення до цих змін. Однак при тривалому відтоку робочої сили і їх натуралізації (через громадянство, вид на проживання) в іншій країні, це може означати безповоротну втрату економічно активного населення і викривлення демографічної структури. Іншими словами, проблеми трудової міграції вимірюються виїхали, а тими, хто не повернувся.

Не пропустіть найважливіші новини і цікаву аналітику. Підпишіться на Delo.ua в Telegram