Наше деловое партнерство www.banwar.org

В результаті банківської кризи в Україні постраждали багато позичальників.

Підприємці, які брали гроші на розвиток бізнесу, громадяни, що вирішували через кредит свої житлові проблеми або дозволили собі жити невідповідно до своїх достатків, купивши дорогий автомобіль. Бізнес зупинився, ціни на нерухомість впали, долар злетів, банки підвищили процентну ставку, а доходи в кращому разі залишилися на колишньому рівні.

Існує думка, що зробивши себе спочатку підприємцем, а потім банкрутом, борги по кредиту можна "обнулити".

Що стосується осіб,

Через ситуацію в Україні ситуації багатьом позичальникам було б простіше віддати придбане майно банку і закрити питання. Але ж ні. Громадяни несуть тягар задоволення вимог своїх кредиторів довічно, передаючи у спадок свої борги дітям. Вихід в принципі є - банкрутство фізичних осіб (підприємців). Це питання стало активно обговорюватися відносно недавно багато в чому завдяки тому, що 27 березня в парламенті був зареєстрований проект Закону № 4273 "Про внесення змін до деяких законів України (щодо банкрутства фізичної особи)".

Поки перспективи прийняття цього законопроекту туманні: питання сам по собі досить болючий, а проект далекий від досконалості. Так, Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України дало по ньому негативний висновок, звернувши увагу на несвоєчасність запропонованих новел, пояснивши це тим, що банкрутство фізичних осіб у багатьох випадках буде пов'язано не стільки з особистої виною боржника, скільки зі світовою фінансовою кризою, наслідки якого в нашій країні посилюються неадекватною банківською політикою.

Але ось деякі фахівці впевнені, що вже сьогодні звичайний громадянин всупереч умовам підписаного ним договору з банком може, ґрунтуючись на положеннях чинного законодавства, повністю позбутися від зобов'язань по виплаті кредиту. Його фінансові втрати будуть рівні тій сумі, яку він вже виплатив банку, плюс вартість послуг, пов'язаних з банкрутством. Спрощено пропоновану схему відходу від відповідальності за кредитом можна представити у вигляді наступного алгоритму.

1. Позичальник - фізична особа реєструється як підприємець.
2. В ході його нетривалої господарської діяльності виникає (по суті, штучно створюється) борг у потрібному розмірі (від 187,5 тис. Гривень).
3. Підприємець звертається до суду із заявою про визнання його банкрутом.
4. Господарський суд накладає арешт на майно підприємця, визнає його банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, про що повідомляє всіх кредиторів. В ході ліквідаційної процедури все майно банкрута розпродається (тут можливий варіант викупу свого ж майна через друзів, однак щоб не ускладнювати ситуацію, ми його не розглядаємо). Борги, в тому числі перед банком, погашаються. Сума, що залишилася, визнається безнадійним боргом і списується.
5. Життя підприємця, а відповідно і колишнього позичальника, починається "з чистого аркуша", а не до кінця задоволеному банку залишається лише правильно відобразити заборгованість у бухгалтерському та податковому обліку і мінімізувати податки.

Ліпота!

Міліція розбереться, хто з нас холоп

Ознайомившись з пропонованим способом позбавлення від боргів, відразу хочеться знайти що-небудь підходяще в Кримінальному кодексі України: аж надто все це нагадує аферу.

Кваліфікувати дії особи як фіктивне підприємництво (ст.205) не можна: норма передбачає відповідальність за створення юридичних осіб з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Нічого цього немає.

Звинуватити підприємця у фіктивному банкрутстві (ст.218), мабуть, теж не вдасться. Фінансова неспроможність, пов'язана з невиконанням договору в 187,5 тис. Грн., Що підсилюється зобов'язаннями по виплаті кредиту, в наявності. Тому говорити, що офіційна заява громадянина про банкрутство є завідомо неправдивими, вельми складно.

Доведення до банкрутства (ст.219), тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможність суб'єкта господарської діяльності могло б підійти як для підприємця, так і для його "контрагента", завдяки якому виник борг. Але ось суб'єктом даного злочину може бути лише власник або посадова особа суб'єкта господарської діяльності.

Немає і незаконних дій при банкрутстві (ст.221), до яких відносяться лише умисне приховування майна, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську або фінансову діяльність.

Для схеми банкрутства фізичної особи в Кримінальному кодексі складно знайти яку-небудь статтю

Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст.222) також не підходить, оскільки немає мети отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи податкових пільг, та й свідомо неправдива інформація підприємцем нікуди не подається. Кваліфікація дій як просте шахрайство, тобто заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, щодо угоди підприємця з контрагентом, на практиці навряд чи можлива, адже контрагент (потерпілий) буде заперечувати факт обману або зловживання.

Таким чином, для пропонованої схеми в КК складно що-небудь підібрати, адже ситуація, коли суб'єкт підприємництва створюється фактично особою з метою якомога швидше оголосити себе банкрутом, сама по собі абсурдна.

А ось Ухвала про покарання кримінальних та виправних 1845 року встановлювала відповідальність навіть за необережну неспроможність. Як зазначав відомий цивілісти XIX століття Габріель Шершеневич "Коли особа, що усвідомлює свою неоплатному або, у всякому разі, могло второпати розлад свого майна, продовжує, тим не менш, ставитися з повною зневагою до інтересів своїх кредиторів, вести життя, по витратах не відповідає залишилися засобам , кидатися на явно ризиковані операції, закон не може не зупинити його, попередивши загрозою покарання. Така недбалість представляється особливо небезпечною в торговому світі, де неспроможність однієї особи може повести за собою неспроможність інших, де неспроможність загрожує економічним інтересам даної місцевості або навіть цілої держави ".

Мене мучать сумніви ...

Те, що справа про банкрутство фізичної особи-підприємця буде порушено, а закладена квартира або автомобіль потраплять в ліквідаційну масу, сумнівів немає.

Так, згідно зі ст. 53 ЦК фізична особа, нездатне задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнано банкрутом. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника в сукупності складають не менше трьохсот мінімальних розмірів зарплати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після закінчення встановленого для їх погашення строку (ч. 3 ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", далі - Закон).

З цього випливає, що застосування процедури банкрутства можливе лише щодо фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, а підставою для порушення справи про банкрутство можуть бути лише вимоги, пов'язані з підприємницькою діяльністю.

У нашому випадку є і суб'єкт, і необхідні вимоги в потрібному розмірі.

Згідно ж ч. 1 ст. 52 ЦК, ч. 7 ст. 47 Закону фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. Це означає, що стягнення може бути звернено зацікавленою особою на все майно фізичної особи (в тому числі на що знаходиться в заставі у банку) незалежно від того, чи використовується це майно для здійснення господарської діяльності чи ні.

Однак важливим тут є не можливість продати заставлене майно, а погасити всі вимоги кредиторів. За ст. 31 Закону вимоги вважаються погашеними, якщо:

• не запроваджені в термін;
• не задоволені у зв'язку з недостатністю майна.

Таким чином, боржник відповідає один раз в межах свого майна. Борг не варто довічно до його повної виплати. Однак положення про те, що підприємець-банкрот звільняється від подальшого виконання навіть тих вимог кредиторів, які не пов'язані з підприємницькою діяльністю, є спірним. Чому раптом будуть списані борги фізособи, що виникли до того, як він став підприємцем? З іншого боку, чи правильно розділяти поняття "підприємець" і "фізична особа"?

Як роз'яснив Мін'юст, правовий статус фізичної особи є набагато ширшим, ніж правовий статус фізичної особи - підприємця. Право на здійснення підприємницької діяльності є правом фізичної особи, і отримання статусу підприємця дозволяє фізичній особі лише здійснювати господарську діяльність. Суб'єктами ж права власності за ЦК є фізичні особи. А такого суб'єкта права власності, як фізична особа - підприємець, немає.

Піти від виплати кредиту через банкрутство можна якщо обгрунтувати рівність в частині відповідальності фізособи і підприємця

В контексті зазначеного слід звернути увагу на ч. 2 ст. 49 Закону, згідно з якою після завершення розрахунків з кредиторами визнаний банкрутом громадянин-підприємець звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, які були заявлені після визнання його банкрутом за винятком вимог щодо:

• відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян;
• стягнення аліментів;
• інших вимог особистого характеру.

Ці вимоги, навіть якщо вони не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Незважаючи на те що вимоги по стягненню, наприклад, аліментів виникають аж ніяк не у підприємця, а точніше, незалежно від наявності у громадянина такого статусу або часу його отримання, проте вони спеціально обумовлені Законом як виняток із загального правила. Є серед цих виключень які-небудь вимоги кредиторів, не пов'язані з підприємницькою діяльністю банкрута? Ні. Значить, за загальним правилом громадянин-підприємець звільняється від їх подальшого виконання.

Крім усього іншого, не можна не звернути увагу на те, що деякі юристи, посилаючись на абз. 2 ч. 3 ст. 49 Закону, стверджують, що підприємець ще п'ять років після завершення розрахунків з кредиторами не звільняється від подальшого виконання їх вимог. Однак таке тлумачення норми все ж не можна визнати правильним, оскільки воно не узгоджується з положеннями згаданої ч. 2 ст. 49 Закону.

Згадана норма абз. 2 ч. 3 стосується випадку, коли підприємець стає банкрутом вже не перший раз, при цьому з моменту попереднього банкрутства пройшло менше п'яти років. Саме в цьому випадку не погашені внаслідок банкрутства борги можна буде стягнути через суд, тобто тільки в цьому випадку боржник не звільняється від їх виконання. Про повторне банкрутство йдеться і в абз. 1 цієї ж частини. І таке розуміння норми все розставляє на місця.

висновок

Таким чином, правове обгрунтування можливості банкрутства фізичної особи на підставі положень чинного законодавства все ж є. Правда, нам не вдалося знайти судових рішень, що підтверджують або спростовують життєздатність розглянутої схеми (ті, які були прийняті, стосувалися зобов'язань фізичних осіб - підприємців, що виникли саме в зв'язку з їх підприємницькою діяльністю). Саме тому ми допускаємо можливість обгрунтування і протилежної позиції, у зв'язку з чим було б цікаво дізнатися відповідні аргументи від наших читачів.