Наше деловое партнерство www.banwar.org

Основним бойовим вертольотом ВМС СРСР був в 1970-і роки МІ-24. Це була дуже гарна, для свого часу машина, проте мала і деякі недоліки, обумовлені рішенням завдань, які спочатку конструктори на неї покладали за заявкою військових. МІ-24 був створений за концепцією "літаючий БМП", тобто це була важка машина, яка могла вести не тільки штурмові дії, за рахунок потужного і важкого озброєння, а й перекидати відділення десантників. За ці переваги доводилося платити ціною бойової ефективності, швидкості, маневреності.

У грудні 1976 року керівництво СРСР прийняв постанову про розробку бойового вертольота нового покоління, який міг би скласти гідну конкуренцію новому вертольоту американців "Апач". Нова машина повинна була, за вимогами військових, ефективно знищувати на поле бою наземну військову техніку ворога, в першу чергу - танків. Розробку проектів доручили здійснити ОКБ Н. І. Камова і ОКБ М. Л. Міля, щоб, в подальшому, з двох проектів вибрати найбільш вдалий для серійного виробництва.

В результаті своєрідного конкурсу проектів перемогло ОКБ ім. Н.І. Камова. який запропонував для нової бойової машини традиційне для даного КБ рішення у вигляді соосной гвинтової конструкції, яка мала ряд істотних переваг перед однолопастний схемою. Взагалі, ОКБ ім. Н.І. Камова славилося нетрадиційними конструктивними рішеннями в своїх проектах.

Крім нетрадиційної для того часу соосной схеми розташування гвинтів, проект ОКБ Камова мав ще ряд цікавих рішень. Так, було вирішено зробити бойовий вертоліт одномісним, відмовившись від присутності на борту штурмана-оператора за рахунок застосування високоавтоматизованого прицільно-навігаційного комплексу, який дозволяв льотчику легко оперувати всіма функціями бойової машини. Для проекту в цілому це давало великий плюс, оскільки зменшувався бойова вага машини, поліпшувалися його льотні характеристики, і, що важливо, зменшувалися витрати на навчання і зміст льотного складу, знижувалася чисельність льотних підрозділів, знижувалася кількість людських втрат в умовах бою.

Серед переваг вертольота ОКБ Камова перед Мілевським Мі-28 називалися простіша техніка пілотування, великі статична стеля і вертикальна скоропідйомність. До того ж, камовская машина вдвічі перевершувала Мілевський по боєкомплекту гармати (500 і 250 патронів відповідно). Проведені в інститутах комплексні оцінки обох вертольотів за критерієм "ефективність-вартість" також виявили деяку перевагу камовской машини.
Справедливості заради, слід зазначити, що модифікований проект Мілевського вертольота МІ-28Н через деякий час буде відзначений, як має ряд переваг для військових цілей над "Чорної акулою", більш надійний в експлуатації, і буде прийнято рішення про прийняття його на озброєння.

Проектування нової армійської бойової машини, що отримала позначення В-80 (або "виріб 800"), почалося на Ухтомський вертолітному заводі ім Н.І. Камова (нині фірма "Камов") в січні 1977 року р Роботи очолив керівник ОКБ - головний (згодом Генеральний) конструктор Сергій Міхєєв.

Особливу увагу при конструюванні вертольота було приділено його бойового озброєння. В якості основної системи озброєння був обраний протитанковий ракетний комплекс "Вихор", розроблений і створений Тульським КБ приладобудування під керівництвом ген.конструктора А.Шіпунова. Він мав лазерне наведення і автоматичне супровід цілі. Дальність ураження цілі цим комплексом перевищувала всі відомі зарубіжні аналоги, такі, як "Роланд", "Рапіра", "Чаппарел". "Вихор" був забезпечений контактним і безконтактним детонаторами, що дозволяло використовувати його для ураження як наземних, так і повітряних цілей.

Крім ЗРК, вертоліт був озброєний 30-мм одноствольній гарматою 2А42, яка також була створена на Тульському КБ приладобудування. Гармата мала високу точність стрільби і вражаючу здатність. Для наведення на ціль використовувалося цікаве конструкторське рішення - кут повороту гармати коректувався поворотом корпусу вертольота, що дозволило значно знизити вагу системи наведення знаряддя на ціль. Для остаточного прицілювання використовувався гідропривід знаряддя.

Однак цього озброєння військовим здалося недостатньо. На вертольоті були розміщені, додатково, авіабомби, блоки НАР гарматні контейнери УПК-23-250, контейнери дрібних вантажів (КМГУ). У перспективі планувалася установка на бойову машину ракет класу "повітря-земля" і "повітря-повітря".

У створенні систем озброєння, а також систем наведення на ціль і електроніки вертольота брали участь провідні КБ багатьох заводів країни.

Велика увага при проектуванні приділялася підвищенню живучості вертольота. З цією метою реалізовувалися такі технічні рішення:
- розміщення двигунів вертольота по бортах фюзеляжу, що зменшувало ймовірність одночасного виведення з ладу обох установок одним снарядом;
- можливість продовження польоту з одним двигуном;
- захист кабіни льотчика броньованим алюмінієм і Бронескло;
- бронювання та екранування систем управління вертольотом, а також життєво важливих агрегатів;
- заповнення паливних баків пінополіуретаном і їх протектірованіе;
- протипожежний захист силової установки і її системи живлення;
- дублювання і рознесення по бортах системи енергопостачання, органів управління;
- забезпечення життєздатності агрегатів трансмісії при ураженні системи змащення протягом 30 хвилин і багато інших новаторські разроботки.

Велика увага при конструюванні приділялася безпеки льотчика, який був закритий потужної броньованої захистом, яка гарантувала безпеку при попаданні куль калібру до 12,7 мм і осколків снарядів. Важливим було і те, що конструкція кабіни зберігала необхідну жорсткість при ударі вертольота про землю під час аварійної посадки, а шасі поглинало в цьому випадку енергію перевантажень. Для аварійного порятунку льотчика застосовувалася, унікальна для того часу, ракетно-парашутна катапультного система.
Крісло-катапульта фірми "Зірка", що забезпечує аварійне покидання вертольота в усьому діапазоні швидкостей і висот - від нульових до максимальних, покликане врятувати льотчика при виникненні ситуації, коли посадку вертольота здійснити не вдається навіть у аварійному режимі. При катапультуванні проводиться відстріл лопатей гвинтів вертольота за допомогою розрив-болтів, скидання верхньої кришки кабіни і спрацьовування тягне ракетної системи, яка висмикує пілота разом зі спинкою крісла за допомогою спеціального троса.
Саме крісло неодноразово відчувалося на літаючої лабораторії Іл-28, а відстріл лопатей випробуваний льотчиком-випробувачем Гарнаєва ще в 60-ті роки минулого століття на Мі-4. Правда, така технологія дуже небезпечна для поруч летять вертольотів - шість смертоносних снарядів-лопатей можуть вразити і свого і чужого в радіусі 150 метрів. У зв'язку з цим, конструктори Ка-50 працюють над створенням для нового вертольота більш безпечної технології аварійного катапультування.

Зовнішній вигляд нової машини був досить незвичайний - типовий для літаків, довгий обтічний фюзеляж і одномісна кабіна, два двигуна з боків, шасі, що забирається, ну, і звичайно, "візитна картка" камовской фірми - співвісні несучі гвинти. Після рішення про запуск бойової машини ОКБ Н.І. Камова в виробництво і прийняття її на озброєння, проект отримав назву Ка-50. До цього часу пофарбований в чорний колір п'ятий дослідний екземпляр встиг знятися в художньому фільмі "Чорна акула", і з тих пір це назва міцно закріпилася за Ка-50.

Бойове хрещення Ка-50 відбулося в ході антитерористичної операції, проведеної Російської Армією в Чечні. Сюди в грудні 2000 р прибула бойова ударна група у складі двох серійних Ка-50 і одного вертольота розвідки і цілевказівки Ка-29. "Чорна акула" вперше застосувала зброю по противнику 6 січні 2001 р надалі успішне виконання бойових завдань в складних гірських умовах підтвердило гідності нового вертольота, його високі енергоозброєність і маневреність.

За створення вертольота Ка-50 в 1996-му Міхєєва, Ємельянову, Лазаренко і Якеменко була присуджена Державна премія РФ. Урядовими нагородами були відзначені, також, багато фахівців фірми "Камов".

***

Підводні човни класу "Акула" і "Огайо"