Категории

Cуществуют следующие способы оплаты за занятия:

  • Абонемент на 8 посещений (срок действия 1 месяц) - 300 грн.;
  • Абонемент на 4 посещения (срок действия 1 месяц) - 200 грн.;
  • Абонемент на 12 посещений(срок действия 1 месяц) - 400 грн.;
  • Разовое посещение - 60 грн.
(ДЛИТЕЛЬНОСТЬ ЗАНЯТИЙ ПО 1,5 ЧАСА)

Відшкодування судових витрат по оплаті процесуального представника наданої їм юридичної допомоги (Микола Мамонтов, суддя Верховного Суду Казахстану в почесній відставці)

Наше деловое партнерство www.banwar.org

Відшкодування судових витрат по оплаті процесуального представника наданої
їм юридичної допомоги

Микола Мамонтов, Микола Мамонтов,

суддя Верховного Суду

Казахстану в почесній відставці

Для законодавця важливо використовувати правові терміни відповідно до їх дійсним змістом, точно формулюючи диспозицію процесуальної норми.

У цивільному судочинстві боку в судах першої, апеляційної чи касаційної інстанціях несе відповідні судові витрати, до складу яких включаються:

1) державне мито, якщо позивач або заявник або їх представники на підставі Податкового кодексу не звільнений від його сплати при подачі позовної заяви (заяви) [1] ;

2) судові витрати, які несе позивач (заявник);

3) судові витрати, які несе відповідач.

Перелік видів судових витрат передбачений в законі, але є «відкритим», до яких суд має право віднести і вироблені сторонами матеріально-правового відносини інші витрати при досудовому врегулюванні спору.

Між сторонами судові витрати розподіляються судом за результатами розгляду та вирішення матеріально-правового відносини в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом [2] .

Законодавець встановив види процесуального представництва в цивільному судочинстві і категорії фізичних осіб, які мають право виконувати функцію процесуального представника та мати право на відшкодування витрат, понесених при цьому. Специфіка виражається в тому, що понесені витрати відшкодовуються не безпосереднє процесуального представника, а тому учаснику матеріально-правового відносини, інтереси якого представляв в цивільному процесі процесуальний представник, і на користь якого ухвалено рішення.

З усіх видів процесуальних представників витрати по оплаті правової допомоги не компенсуються тому боці, з якої процесуальний представник перебуває у трудових відносинах. До таких процесуальним представникам відносяться працівники юридичної особи або державного органу, які беруть участь в цивільному процесі у справах цих юридичних осіб або державних органів.

Витрати боку по оплаті правової допомоги процесуального представника відносяться до судових витрат і утворюються з витрат по оплаті проїзду процесуального представника до місця розгляду справи і назад залізничним або автобусним транспортному, найму приміщень, проживання (добові). Зазначені витрати буде нести юридичну особу або державний орган, якщо його працівник-процесуальний представник буде виїжджати в службове відрядження для участі в цивільному процесі за місцем розгляду справи (за місцем проживання або місцем знаходження відповідача, місцем знаходження нерухомого майна).

В судові витрати включаються інші витрати, зазначені в законі [6] , За включенням заробітної плати працівника-процесуального представника, оскільки він в зазначеному випадку виконує трудові обов'язки.

З урахуванням зазначених положень редакція ч. 1 ст. 113 ЦПК потребує уточнення, оскільки юридична особа або державний орган несуть судові витрати в цивільному судочинстві, якщо процесуальним представником є ​​працівник цієї юридичної особи або державного органу.

аналіз положень ч. 1 ст. 58 , ст. 62 , ч. 1 ст. 113 ЦПК дозволяє стверджувати, що стороні, на користь якої суд виніс рішення, з іншого боку стягуються всі витрати, які відносять до судових витрат.

А ось склад судових витрат в кожному випадку підлягає уточненню і дослідженню в судовому засіданні.

Законний представник неповнолітнього, обмеженого в дієздатності або визнана недієздатною в судовому порядку, права і свободи або охоронювані законом інтереси розглядаються і вирішуються судом, має право на відшкодування понесених судових витрат як до суду, так і в судовому засіданні, якщо судом винесено рішення на користь акредитуючої особи (довірителя).

Стороні, на користь якої постановлено рішення, з іншого боку стягуються всі судові витрати, пов'язані з відшкодуванням витрат по участі в суді представника громадського об'єднання по захисту прав споживачів, за винятком витрат, пов'язаних з оплатою праці процесуального представника-члена громадського об'єднання по захисту прав споживачів . Причому підлягають стягненню витрати, понесені стороною, а не громадським об'єднанням, і при досудовому врегулюванні спору про поновлення порушених прав споживача на якісний товар, виконану роботу, надану послугу.

Як процесуального представника процесуального співучасника може бути один з таких співучасників на підставі довіреності, виданої іншим процесуальним співучасником. При цьому судові витрати будуть стягуватися на користь кожного процесуального співучасника, який зазнав витрати в цивільному судочинстві. Звісно ж, що саме процесуальна співучасть буде здійснюватися на безоплатній основі. У цивільному процесі не застосовується цивільно-правовий договір представництва [8] в силу того, що процесуальний представник-співучасник не робить ніяких угод в інтересах представленого співучасника, а в розглянутому судом матеріально-правовому відношенні реалізує процесуальні права довірителя.

Бере участь в цивільному процесі процесуальний прокурор представляє інтереси держави, інтереси суспільства, інтереси невизначеного кола фізичних осіб, а також інтереси неповнолітніх, визнаних в судовому порядку недієздатними фізичних осіб, інтереси осіб, які за віком, майновим станом або інших поважних причин не можуть самостійно реалізувати право на звернення до суду і судовий захист. Таке процесуальне представництво реалізується шляхом подачі позову (заяви) до суду, вступу в процес для дачі висновку, участі в процесі, подачі апеляційного клопотання до суду апеляційної інстанції на судовий акт суду першої інстанції.

Оскільки прокурор в конституційно-процесуальному аспекті не є учасником даного судом матеріально-правового відносини і стороною в процесуально-правовому відношенні, то передбачені ЦПК підстави стягнення понесених стороною витрат у вигляді судових витрат застосуванню не підлягають.

Найбільш спірною є правова позиція законодавця, відповідно до якої в цивільному процесі в якості процесуального представника може брати участь будь-яка особа, яка має вищу юридичну освіту і допущене судом на прохання особи, що бере участь у справі [10] .

Законодавець закріпив даний вид процесуального представництва в цивільному процесі, але не врахував, що цей вид процесуального представництва рівнозначний процесуального представництва адвоката, яке реалізується в формі адвокатської діяльності з надання правової допомоги довірителю в цивільному процесі.

Чи не враховано, що такий вид процесуального представництва вимагає наявності не тільки довіреності від довірителя, а й наявності ліцензії на заняття адвокатською діяльністю та членства в колегії адвокатів.

Відсутність ліцензії на заняття адвокатською діяльністю означає, що фізична особа здійснює безліцензійну діяльність, а його допущення в процес означає, що суд таку діяльність легалізує.

Тому витрати сторони з оплати праці особи, яка здійснює безліцензійну діяльність в цивільному процесі, не можуть ставитися до судових витрат і стягуватися з іншого боку на користь сторони, яка зазнала такі витрати, якщо судом винесено рішення на її користь. Фактично такий процесуальний представник від здійснення діяльності, що вимагає ліцензії на заняття адвокатською діяльністю, отримує безпідставне збагачення [11] .

За винятком витрат по оплаті юридичної допомоги процесуального представника, яка здійснила в процесі за згодою суду безліцензійну діяльність, понесені стороною судові витрати, на користь якої постановлено рішення суду, підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони, що подала необгрунтований позов чи не виповнилося добровільно цивільно-правове зобов'язання.

Для відшкодування витрат, понесених стороною у вигляді судових витрат, законодавець встановив сукупність вимог:

1) витрати повинні бути фактично понесені стороною;

2) понесені витрати повинні бути підтверджені відповідними платіжними документами (проїзними документами, касовими чеками, платіжними документами);

3) витрати повинні випливати з цивільного процесу з розгляду матеріально-правового відносини (оплата призначеної судом експертизи, визначення суду про відкладення судового засідання). При цьому відкладення судового засідання через неявку в судове засідання свідків, спеціалістів, викликаних до суду за клопотанням сторони, покладає на цю сторону обов'язок відшкодувати другій стороні понесені нею витрати по оплаті явки з'явилися в судове засідання свідків, спеціалістів, але тільки за умови винесення судом рішення на користь іншої сторони. Винесення судом рішення не на користь однієї зі сторін, позбавляє цю сторону права на відшкодування судових витрат, понесених нею в цивільному процесі;

4) вимога про відшкодування понесених судових витрат у зв'язку з розглядом цивільної справи, не відноситься до предмету спору, але має бути заявлено стороною до видалення суду в нарадчу кімнату. При цьому не має значення, на користь якої сторони суд винесе рішення. Відсутність вимоги сторони про відшкодування понесених нею судових витрат при розгляді судом цивільної справи, виключає можливість розгляду такого вимоги після закінчення процесу, після винесення судом рішення.

Якщо сторона, на користь якої суд виніс рішення, до видалення суду в нарадчу кімнату заявляла вимогу про відшкодування їй понесених витрат у вигляді судових витрат, але суд по цій вимозі рішення не прийняв, що може бути винесено додаткове рішення [12].

Позиція законодавця про те, що суд має право винести додаткове рішення про стягнення судових витрат за своєю ініціативою, представляється проблематичним, суперечить принципу диспозитивності: сторона не бажає розгляду питання про понесені нею судові витрати, а суд це питання дозволяє.

Якщо суд у всіх випадках зобов'язаний в рішенні вказати розподіл між сторонами судових витрат (державного мита та судових витрат) то редакція ч. 1 ст. 113 ЦПК підлягає зміні.

Вся специфіка полягає в тому, що витрати по оплаті допомоги брав участь в процесі процесуального представника включаються в судові витрати, але тільки такі витрати підлягають відшкодуванню стороні, на користь якої постановлено рішення, на підставі її клопотання.

Звісно ж, що з питання про судові витрати суд зобов'язаний дослідити в судовому засіданні представлені сторонами докази, а в нарадчій кімнаті виробляти їх розподіл між сторонами з урахуванням рішення про права і обов'язки сторін в матеріально-правовому відношенні.

Актуальним є питання про розмір оплати правової допомоги процесуального представника сторони, на користь якої суд виніс рішення.

Правова допомога процесуального представника, яким може бути тільки адвокат, оформляється угодою (дорученням) між довірителем і адвокатом як повіреним, в якому встановлюється розмір оплати зазначеної допомоги. Оплата юридичної допомоги підтверджується відповідним платіжним документом (платіжне доручення, касовий чек і т.д.).

Специфіка відшкодування стороні понесених нею витрат у вигляді судових витрат по участі адвоката в цивільному процесі виражається в тому, що не береться до уваги тривалість цивільного процесу та участі в ньому адвоката, що реалізує процесуальні права в процедурі адвокатської діяльності. Тривалість цивільного процесу (в одному судовому засіданні, в декількох судових засіданнях) не впливає на розмір відшкодування судових витрат по оплаті допомоги адвоката як процесуального представника.

Законодавець встановив, що судові витрати у вигляді оплати юридичної допомоги процесуального представника, який здійснює адвокатську діяльність, відшкодовуються стороні в розмірі понесених стороною витрат.

Це принципової важливості положення, що випливає з укладеного довірителем і повіреним угоди про оплату правової допомоги, яке не може змінюватися судом на свій розсуд за різними підставами, в тому числі за мотивами доцільності.

Редакція другого речення ч. 1 ст. 113 ЦПК викладена некоректно з точки зору юридичної техніки, оскільки через термін «витрати» допускає змішання утворюють їх державного мита та судових витрат.

Розмір державного мита встановлений Податковим кодексом з майнових і немайнових вимогам в процентному відношенні від ціни позову або від розміру місячного розрахункового показника [13] .

Законодавець встановив, що по майновими вимогами сума належних судових витрат не повинна перевищувати десяти відсотків від задоволеної частини позову майнового характеру і трьохсот місячних розрахункових показників за позовами немайнового характеру.

Звісно ж, що стороні, на користь якої судом винесено рішення, слід стягувати державне мито та судові витрати (витрати, пов'язані з провадженням у справі) в розмірі, пропорційному задоволеної частини позову майнового характеру і пропорційної частини позову немайнового характеру, заяви окремого провадження.

Оплата праці адвоката, призначеного ухвалою суду (процесуальний представник за призначенням), проводиться в порядку і розмірі, встановлених законодавством.

З боку, проти якої суд виніс рішення, в доход республіканського бюджету підлягають стягненню витрати по оплаті юридичної допомоги, наданої адвокатом (адвокатами) в цивільному процесі іншій стороні. Якщо обидві сторони звільнені від оплати юридичної допомоги адвоката за допомогою його призначення судом, то виплачені (належні до сплати) адвокатам суми в рахунок оплати юридичної допомоги відносяться на рахунок бюджету, сто сторін не стягуються в доход держави.

З відповідача, проти якої винесено рішення суду, в дохід місцевого бюджету стягується сума державного мита, від якої позивач був звільнений при подачі позову. Якщо обидві сторони відповідно до Податковим кодексом звільнені від сплати державного мита, то вона відноситься на рахунок республіканського бюджету.

Викладені міркування свідчать про те, що при застосуванні процесуального закону з питань розподілу судових витрат (державного мита та судових витрат) можуть виникати колізії, що вимагають застосування прийомів тлумачення диспозиції норми і з'ясування волі законодавця, а також вдосконалення закону шляхом використання єдиної термінології.

[1] ст. 541 Кодексу Казахстану «Про податки та інших обов'язкових платежах до бюджету» (Податковий кодекс) від 10 грудня 2008 року, в редакції 11 липня 2017 року

[2] ст. ст. 109 , 112 - 117 Цивільного процесуального кодексу Казахстану від 31 жовтня 2015 року, в редакції від 11 липня 2017 року

[3] ч. 1 ст. 58 , ст. 113 ЦПК

[4] пп. 2) ч. 1 ст. 58 , ч. 1 ст. 113 ЦПК

[5] Правила про службові відрядження в межах Республіки Казахстан працівників державних установ, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, а також депутатів Парламенту Республіки Казахстан, затверджені постановою Уряду Казахстану від 22 вересня 2000 року № 1428, в редакції від 1 липня 2013 року

[6] ст. 108 ЦПК

[7] пп. пп. 15) і 16) ст. 1 , ст. 42 Закону Казахстану «Про захист прав споживачів» від 4 травня 2010 року, в редакції від 21 квітня 2016 року

[8] ст. 163 Цивільного кодексу Казахстану (Загальна частина) від 27 грудня 1994 року, в редакції від 1 липня 2017 року

[9] п. 1 ст. 83 Конституції Казахстану, прийнятої на республіканському референдумі 30 серпня 1995 року, введена в дію 8 вересня 1995 року, в редакції від 10 березня 2017 роки; ч. ч. 2 і 3 ст. 54 ЦПК

[10] пп. 6) ч. 1 ст. 58 ЦПК Казахстану

[11] ст. 953 ГК Казахстану (Загальна частина)

[12] пп. 3) ч. 1 ст. 236 ЦПК Казахстану

[13] п. 1 ст. 535 Податкового кодексу Казахстану

[14] друге і третє речення ч. 1 ст. 113 ЦПК Казахстану

[15] закон Казахстану «Про гарантованої державою юридичної допомоги» від 3 липня 2013 року, в редакции від 16 листопада 2016 року; Постанову Уряду Казахстану «Про встановлення розміру оплати юридичної допомоги, що надається адвокатом, і відшкодування витрат, пов'язаних із захистом та представництвом» від 29 грудня 2015 року № 1110; Наказ Міністра юстиції Казахстану «Про затвердження Правил оплати юридичної допомоги, що надається адвокатом, і відшкодування витрат, пов'язаних із захистом та представництвом» від 8 грудня 2015 року № 617, в редакції від 17 жовтня 2016 року

[16] ч. 3 ст. 117 ЦПК

Джерело, інтернет-ресурс: Мамонтов Н.І.