1. Багатогранні лики бідності
2. Соціальний власник або організатор економічного життя
3. Нові шанси для нової влади

Наше деловое партнерство www.banwar.org

Валентин СИМОНЕНКО,
Голова Рахункової палати, д. Е. н., проф. чл.-кор. НАНУ

Бідність суспільства - основне гальмо на шляху його розвитку і прогресу, і які б плани соціально-економічного розвитку ні будувала влада, як би не прагнула зайняти гідне місце в світовій ієрархії, без вирішення цієї гострої проблеми плани так і залишаться тільки планами. Чи розуміють цю діалектику у нас в вищих ешелонах влади? Переконаний, що так. Саме тому в третьому тисячолітті у нас народилася «національна традиція», коли в інавгураційних промовах президентів або в «тронних» виступах спікерів, прем'єр-міністрів основний наголос робиться саме на проблемах боротьби з бідністю громадян і держави. Більш того, після заяв слідують укази, розпорядження, доручення. Але життя є життя, і спрацьовує принцип: обіцяти - не означає зробити.

Підтримав цю традицію і нинішній президент. На наступний день після інавгураційної промови був підписаний указ «Про невідкладні заходи щодо боротьби з бідністю». Пройшов рівно рік. Але практично нічого не змінилося. Бідними і раніше себе вважають половина населення країни. Невідкладні заходи по боротьбі з бідністю виявилися насправді «відкладеними». Так чому ж немає реальних зрушень у справі викорінення бідності?

Багатогранні лики бідності

Щоб відповісти на поставлене запитання і з'ясувати причини трансформації в минулому «невідкладних заходів» по ​​боротьбі з бідністю в «відкладені» і нашого річного топтання на місці, необхідно зупинитися на ключових аспектах боротьби з бідністю. Бо ефективність політики влади безпосередньо залежить від оцінки рівня бідності, розуміння її істинної природи і справжніх причин.

Нагадаю, що в світовій практиці є кілька критеріїв визначення бідності: абсолютна бідність (бідні по доходах і видатках), відносна (порівняльна характеристика різних поневірянь, депривації), суб'єктивна (на основі самооцінки задоволеності умовами життя). Як правило, бідність сім'ї асоціюється з високою концентрацією різних поневірянь і життєвих обмежень.

Абсолютна бідність фіксує мінімальний рівень життя (або «лінію бідності»). Цей підхід заснований на визначенні мінімальних фізіологічних потреб людини - в їжі, одязі, житло, освіту. Починаючи з 70-х років ХХ ст. стали вимірювати відносну бідність, що дало можливість визначити бідність не просто як нездатність забезпечувати собі мінімум існування, а як нездатність жити згідно зі стандартами споживання більшості населення країни. Відносна бідність дозволяє провести межу між бідними і іншими громадянами і визначити положення індивіда на осі бідності.

У 2001 році указом президента було затверджено «Стратегія подолання бідності», де вперше була дана комплексна оцінка бідності в Україні як суспільного явища і було офіційно дано визначення категорії «бідність» - неможливість в результаті нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.

Було визначено відносний національний критерій бідності - 75% медіанного рівня сукупних доходів (витрат) у розрахунку на умовного дорослого. За цим критерієм бідними вважаються домогосподарства, рівень споживання яких нижче стандартів споживання більшості населення.

Роль державного соціального стандарту виконує прожитковий мінімум, який був покладений в основу для розрахунку державних соціальних гарантій і фактично є абсолютним критерієм бідності. За цим показником бідними вважаються домогосподарства або особи, які не можуть забезпечити собі певний (мінімальний) рівень споживання основних благ за найнижчими цінами на ринку, незалежно від рівня життя більш заможних верств суспільства.

Так повинно було бути. Насправді ж фактичний розмір прожиткового мінімуму, всупереч чинним правовим нормам, затверджується урядом не з метою забезпечення встановлених законодавством соціальних прав, а виходячи з можливостей державного бюджету. Він явно занижений, оскільки визначається на підставі затверджених урядом ще в 2000 р наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг (і ці набори жодного разу не переглядалися). Реальний рівень абсолютної бідності за офіційною статистикою практично неможливо визначити.

Що стосується відносної бідності, то в Україні за підсумками 2010 р бідних налічується понад чверть населення, в той час як за міжнародними стандартами частка бідних не повинна перевищувати 10%. Більш того, відносний показник бідності з 1999 р залишається стабільно негативним.

Але нинішня оцінка рівня бідності у нас визначається, скажімо так, в «одноплощинного вимірі». А поняття бідності набагато ширше і має визначатися в многоплановом вимірі. Це - недолік економічних ресурсів для існування та медичної допомоги; обмеження можливостей для вільної праці, навчання, відпочинку, для задоволення фізіологічних, гуманітарних, соціальних потреб, забезпечення житлом. Крім того, бідність торкається почуття, які не мають матеріального виміру, - власної гідності, відчуття свободи, впевненості в собі.

Метод, близький до многоплановому вимірювання бідності, використовується в Програмі розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН). Це так званий індекс людського розвитку, який агрегує три найважливіші показники: тривалість життя, знання (рівень грамотності серед дорослих і середня кількість років навчання), наявність ресурсів для пристойної життя (ВВП на душу населення з урахуванням паритету купівельної спроможності).

За індексом людського розвитку в 2010 р Україна зайняла 69 місце (з урахуванням показників за 2008 рік). Але цього місця ми удостоєні виключно завдяки тривалому циклу і рівнем освіти (у нас середня тривалість отримання освіти становить 11,3 року, а очікувана - 14,6 року). Що не скажеш про інші показники. Середня очікувана тривалість життя при народженні у нас складає всього 68,6 року. Україна входить до числа дев'яти (!) Держав, де за останні 30 років скоротилася середня тривалість життя (з 71 року до 69 років, при тому, що за міжнародними стандартами максимальна тривалість життя повинна орієнтовно становитиме 85 років). ВВП на душу населення України (в цінах 2008 р за паритетом купівельної спроможності) в 9 разів менше, ніж в Норвегії (посіла перше місце), і становить менше чверті від середнього по ЄС.

Однак багатопланова оцінка бідності в Україні не робиться, тому ми навіть не уявляємо, які її межі. А для вироблення реальної стратегії боротьби з цим лихом необхідно перш за все знати справжній стан справ, що визначають основні причини бідності в країні.

Найбільш часто першооснову бідності пояснюють з двох позицій. Перша говорить, що рівень особистого добробуту залежить виключно від зусиль і цілеспрямованості кожної людини, а бідність - це наслідок безвідповідального ставлення до власної долі і своїм потенційним можливостям.

Друга - бідність не залежить від волі, можливостей і прагнень людини, а випливає із зовнішніх факторів і несприятливого збігу обставин.

З початком ринкових реформ влада орієнтувалася в питанні бідності на постулати першої позиції. Рішення всіх проблем матеріального благополуччя було перекладено саме на плечі простих українців. Але здатними перейти на ринкові рейки виявилися далеко не всі, та й ринок ми будували, можна сказати, чисто умовно, перетворивши країну на великий базар по реалізації злежаною імпортної продукції.

Парадокс ще й у тому, що вибір вектора соціальної політики «людина сама за себе відповідаю» не дозволяв проводити весь комплекс ринкових реформ. Бідність ламала суспільство.

Падіння виробництва, низькі доходи переважної більшості людей і матеріальні нестатки все ж змусили державу прийняти на себе роль соціального регулятора. Але, виплачуючи численні соціальні дотації і допомоги і не розвиваючи в повній мірі вітчизняне виробництво, зайнятість і внутрішній ринок, влада закріпила за собою пасивну роль соціального власника

Доводиться констатувати, що соціальна політика дуже слабо інтегрована в загальну стратегію соціально-економічних перетворень, а діяльність держави в соціальній сфері носить переважно «пожежний» характер, що не дозволяє розглядати її як повноцінну соціальну політику, націлену на створення умов для довгострокового збільшення доходів населення і підприємств як джерела забезпечення гідного рівня життя і соціального забезпечення громадян. Як наслідок протягом десятиліття в доходах населення зростає частка соціальних трансфертів, яка вже досягла 40,6%.

Сьогодні в Україні право на пільги, гарантії та компенсації має більше третини населення. Це право встановлюється 46 законодавчими актами, з них 24 - за соціальною ознакою. Однак діюча нині система пільг безсистемна, громіздка, неефективна. При цьому більшість пільг не виконують функцію захисту населення. В результаті одна з найгостріших проблем боротьби з бідністю кардинально не вирішується, а покривається ретушшю безсистемних подачок і непродуманих рішень, заганяється в глухий кут. А тому з невідкладної - стає відкладеної.

У проведеної державної політики не простежується розуміння того, що перемога над бідністю і досягнення високого рівня життя людей в розвинених країнах - це результат цілісної державної політики і комплексного регулювання соціальної сфери.

Соціальний власник або організатор економічного життя

Європейська соціальна модель, яка базується на «Європейської соціальної хартії», «Стратегії соціальної згуртованості» і «Стратегії соціального залучення», проповідує права людей на вільне і гармонійний розвиток незалежно від здатності самостійно задовольняти свої потреби. І зрозуміло, що для забезпечення такого принципу повинна бути значно підвищена роль держави, і в якості не соціального власника, але організатора економічного життя і високопродуктивної праці членів суспільства.

Наприклад, у Франції, де висока роль держави і значущі соціальні завоювання трудящих, профілактика бідності заснована на встановленні обов'язкової для роботодавців мінімальну ставку заробітної плати, достатньої для задоволення основних потреб працюючого. До того ж ця ставка систематично індексується. Крім того, тут діє обов'язкове соціальне страхування, що включає гідні трудові пенсії, якісне медичне обслуговування, допомоги по безробіттю. З кінця 80-х рр. ХХ ст. був введений показник мінімально гарантованого доходу, який - на відміну від адресної грошової допомоги - доступний усім, але за умови участі на ринку праці, т. е. бажання працювати. У Франції велику роль відіграє система допомоги і пільг на дітей.

У більшості європейських країн зменшити рівень бідності вдалося завдяки широкому розвитку сфери виробництва і послуг і максимального залучення в процес праці працездатного населення. Так, в Болгарії, Польщі та Словаччини рівень зайнятості зріс завдяки гармонізації реформ соціальної політики за критеріями ЄС в частині соціального залучення працівників до активної праці. Щорічний приріст зайнятості в країнах ЄС за останні п'ять років склав понад 2% (в той час як в Україні - 0,5-0,8%). Була розроблена комплексна програма «від соціальної допомоги до зайнятості», яка в кожній країні координувалася декількома урядовими органами. Широко використовувалося партнерство з недержавними організаціями та багатосторонні консультації для досягнення соціальної інтеграції. Крім того, були розширені інституційні можливості урядових структур, перш за все у сфері праці. Можна зробити висновок, що в європейських країнах була зведена в культ так звана «робоча політика», або «політика зайнятості». При цьому головну скрипку разом з міністерством праці грали демократичні і профспілкові рухи.

Всі країни ЄС підтримали нову економічну стратегію «Європа-2020», в рамках якої була прийнята програма спільних дій на десять років з метою забезпечення соціального захисту, зайнятості та економічного зростання. У стратегії «Європа-2020» передбачаються гарантії роботи для 75% всіх жителів ЄС віком від 20 до 64 років (зауважимо, що це майже на 20 проц. Пункти вище, ніж сьогодні рівень зайнятості в Україні), не менше 3% ВВП інвестується в дослідження для розвитку економіки, що додатково створить нові робочі місця.

Наводячи приклади боротьби з бідністю в країнах ЄС, хочу підкреслити, що весь комплекс заходів розроблявся в умовах, коли бідністю в об'єднаній Європі вражені близько 15% населення, а поріг бідності в многоплановом вимірі на порядок вище, ніж у нас.

На початку нового тисячоліття в Україні було розпочато роботу по зменшенню рівня бідності. У 2000 р наша країна приєдналася до Декларації тисячоліття ООН, однією з цілей якої є викорінення бідності і голоду. І ці завдання були поставлені в «Стратегії подолання бідності», затвердженої указом президента ще в 2001 р У 2004 р стратегією «Шляхом європейської інтеграції» було визначено кількісний орієнтир досягнення питомої ваги середнього класу в Україні як найпродуктивнішою і соціально значущої сили - на рівні 32% протягом 2006-2009 рр. і 45,5% - в 2015 р

На перспективу ставилися завдання забезпечити розвиток громадянського суспільства з потужним середнім класом, який в недалекому майбутньому повинен охоплювати 55-60% населення, сформувати нову модель споживання, що відповідає гідного рівня життя і стимулюючу трудову і підприємницьку активність, забезпечити максимально повну зайнятість, високу продуктивність праці і рівень доходів, подолати штучний знецінення робочої сили, здійснювати підготовку фахівців з урахуванням завдань високотехнологічного розвитку країни. Поставлені завдання були співзвучні положенням європейської соціальної моделі, яка базується на «Європейської соціальної хартії», «Стратегії соціальної згуртованості», «Стратегії соціального залучення» і забезпечує підтримку частки середнього класу в межах 60%.

Нагадаю, що «Стратегію подолання бідності в Україні» планувалося реалізувати в три етапи:

- перший (2001-2002 рр.) - впровадження заходів щодо стабілізації рівня життя, усунення найгостріших проявів бідності;

- другий (2003-2004 рр.) - створення умов для стабільного збільшення реальних доходів населення, розширення зайнятості;

- третій (2005-2009 рр.) - впровадження механізмів для більш ефективного задоволення потреб людини, зменшення глибини бідності серед найбільш незахищених верств населення, створення бази для переходу на стратегію не політичної боротьби, а попередження бідності.

Для реалізації стратегії були прийняті: «Комплексна програма забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності», «Методика комплексної оцінки бідності», щорічно розпорядженнями Кабінету Міністрів затверджувалися плани конкретних заходів, розроблені регіональні програми. Здавалося, зроблено все, щоб досягти поставленої мети.

Але як показали результати аналізу рівня бідності, проведеного Рахунковою палатою, прогнозоване скорочення до 2010 року показників бідності владою не досягнуто. На кінець року рівень бідності становив 26,4%, перевищивши планове завдання на 4,9 проц. пункту, а рівень крайньої бідності - 13%, що на 10 відс. пункту вище, ніж намічалося стратегією. Майже за десять років дії Комплексної програми (з 2002 р - дати реального початку реформи) рівень бідності скоротився лише на 0,8 відс. пункту, а рівень крайньої бідності - на 0,7 проц. пункту. За результатами опитування (т. Е. Суб'єктивній оцінці), 56,4% населення вважають себе бідними.

Слід підкреслити, що в останні роки істотно погіршилося матеріальне становище в сім'ях пенсіонерів (на 6,5 відс. Пункта), тих, чий вік старше 75 років, і в сім'ях, де є хоча б один безробітний. У малих містах і сільській місцевості бідних значно більше, ніж у великих містах. Особливо різко бідність відчувають батьки, які виховують дітей. Так, в сім'ях з двома дітьми бідність склала 39,6%, трьома - 53,8%, з чотирма і більше - 72,3%. Рівень бідності зріс в 11 областях України. Найбільш в Херсонській та Сумській, де за межею бідності опинилася майже половина населення. Рівень в 40% за показником бідності переступили Волинська та Кіровоградська області. Серед регіонів традиційно високий показник бідності (понад 35%) в Житомирській і Рівненській областях.

Таким чином, в лещатах офіційної бідності в цілому по Україні перебуває понад чверть населення, причому при використанні найнижчих стандартів для її вимірювання.

Такий результат реалізації Стратегії подолання бідності ми маємо внаслідок економічно незбалансовану політику трьох складових - рівня зайнятості, оплати праці та соціального захисту.

Головний парадокс в тому, що сьогодні заробітна плата не забезпечує реалізацію відтворювальної і стимулюючої функцій. Як результат - породжені серйозні соціально-економічні диспропорції і деформації:

- зменшується частка заробітної плати в загальній структурі доходів населення. Причому ця тенденція має стійкий характер. Частина заробітної плати в структурі доходів за п'ятирічку зменшилася на 4% і за підсумками 2010 року склала 40,9%. Це красномовно говорить про невиправдане заниження ціни робочої сили;

- збільшуються соціальні трансферти, які виступають частковими компенсаторами заниженою оплати праці і високого рівня бідності. Якщо в 2001 році в загальних доходах соціальні трансферти становили 35,9%, то в 2010 році - виросли до 40,6%. В цьому і проявляється посилення ролі держави, але як соціального власника, а не стимулятора розвитку економіки;

- головний державний соціальний стандарт - прожитковий мінімум - розраховується на основі споживчого кошика, затвердженої урядом у 2000 році, яка не включає повний набір товарів і послуг, необхідних для задоволення першочергових потреб громадянина. Зокрема, не включені послуги охорони здоров'я, освіти, транспорту, зв'язку, які переважно є платними. Тому прожитковий мінімум зараз не може служити реалістичним критерієм рівня оплати праці та соціальних виплат. Наприклад, якщо ціни в 2000-2010 рр. виросли в 3,3 рази, то прожитковий мінімум - приблизно в 2 рази. А це означає, що невиправдано занижені розмір пенсій, заробітної плати, соціальних виплат;

- єдина тарифна сітка оплати праці в бюджетній сфері фактично деформована і не забезпечує міжгалузевих і міжпосадових співвідношень, що призвело до зрівнялівки і стирання граней в оплаті праці між різними посадовими позиціями. Посадовий оклад (тарифна ставка) першого розряду в 2009 році, порушуючи закон «Про оплату праці» встановлюється в розмірі нижче мінімальної заробітної плати. Як наслідок - у 2010 році однакові посадові оклади були встановлені працівникам бюджетної сфери з першого по сьомий тарифний розряд. Це підриває основи диференціації оплати праці залежно від кваліфікації і наближає заробітну плату некваліфікованих працівників до рівня фахівців. З 2011 року оклад працівника першого розряду встановлено в розмірі 613 грн, що на 35% нижче законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати.

Подібні диспропорції свідчать про те, що бідність не зменшиться без глибокого реформування системи оплати праці, підвищення рівня зайнятості, збільшення розміру доходів від трудової діяльності і зміни системи розподільчих відносин.

Підтвердженням цього може служити і структура витрат сімей. За результатами обстеження домашніх господарств і проведеного органами статистики опитування, на харчування сім'я в середньому приблизно витрачає 50-60% своїх доходів, придбання одягу - 6%, покупку товарів тривалого використання - 3%, оплату комунальних послуг - 11-15%, транспорт і послуги зв'язку - 7%, отримання освіти, охорону здоров'я - 4%. Можна очікувати, що в 2011 році ця структура значно погіршиться через стрімке подорожчання комунальних послуг і продуктів харчування.

Бідність - наслідок неповної зайнятості населення та відсутності можливостей працювати. Але незважаючи на те що підвищення рівня зайнятості та розвиток ринку праці було визначено як стратегічний напрямок боротьби з бідністю, державні програми зайнятості в Україні не затверджувалися з 2005 року! Замість програм Кабміном затверджувалися Основні напрямки державної політики зайнятості на 2006-2008 та 2010-2011 роки. Але ці документи мають лише декларативний характер, для їх виконання не було передбачено фінансових ресурсів. На 2009 рік навіть не затверджувалися та Основні напрямки. Рівень зайнятості за останнє десятиліття хоча і зріс на 2 проц. пункту (до 57,7%), але це досить низький показник для нашої країни, коли потрібно розвивати всі сектори економіки і прагнути зайняти кардинально нове положення в системі світового розподілу праці. Слід нагадати, що в 1990 р рівень зайнятості населення у віці 25-49 років досягав 95%. Хоча державною службою зайнятості України та посилено роботу з професійного навчання безробітних, створено сім навчальних закладів для підготовки фахівців, в першу чергу робітничих професій, ринок праці реально не активізувався. Розроблений законопроект «Загальнодержавна програма зайнятості населення на 2009-2011 роки» другий рік лежить без розгляду, Мінфін запропонував не вносити його до Верховної Ради, пояснюючи це необхідністю економії бюджетних коштів.

Ось такий негативний результат і фактичне заморожування бідності на тлі зростання економіки практично всі роки (крім 2008-го і 2009-го за деякими показниками) Україна отримала через безсистемної організації виконання «Комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності» і, звичайно ж, відсутність необхідних важелів державного регулювання соціально-економічних процесів. В результаті безвідповідальних управлінських рішень Мінпраці та Мінекономіки у 2008 році Комплексна програма по боротьбі з бідністю була позбавлена ​​статусу державної цільової програми та виключена з переліку таких програм.

Також не доведена до логічного завершення система реформування соціального захисту, яка була однією зі складових Комплексної програми боротьби з бідністю, зокрема система пенсійного страхування. Дефіцит Пенсійного фонду досяг максимуму, пенсійна реформа через великих прорахунків поки зупинена, і невідомий її подальший формат.

В цілому заходи, які передбачалися в рамках реалізації стратегії, впроваджувалися безсистемно і хаотично. Оскільки Мінпраці не виконував належним чином покладені на нього функції організатора і координатора, робота по боротьбі з бідністю велася комплексно, а створювалася тільки видимість активної діяльності. Як наслідок - основні напрямки боротьби з бідністю, визначені стратегією, не запроваджено в життя. Всі програми, по суті так і не розпочавшись, пішли в небуття, а бідність залишилася.

Всі ці факти красномовно говорять про те, що наша держава породило феномен бідності, коли, за межу бідності не можуть вибратися цілі покоління. Масштабна бідність утворила замкнутий круг - низькі доходи населення знижують рівень споживання, як наслідок звужуються ринки і скорочуються обсяги виробництва всіх галузей. Але за цим може наступити точка неповернення до прогресу і соціально стабільному суспільству. Це чітко повинна усвідомлювати влада. І нагадаю, що бідність - багатопланове явище, так само багатопланово вона впливає на суспільство і економічне життя.

Нові шанси для нової влади

У 2010 році з новою каденцією президента питання про боротьбу з бідністю в Україні пролунав знову. Забезпечення гідного рівня життя на базі підвищення заробітної плати, пенсій, соціальних виплат було визначено як основне завдання влади в указі президента від 26.02.2010 № 274 «Про невідкладні заходи з подолання бідності». Згідно з указом необхідно було протягом трьох місяців розробити проект «Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності на 2010-2015 рр.». Але програма суспільству досі не представлена!

З високих трибун постійно проголошується, що всі реформи будуть базуватися на принципах соціальної справедливості і направлятися на викорінення бідності, підвищення добробуту, забезпечення громадян можливістю отримати рівний доступ до високого рівня освіти, медичного обслуговування, безпечних умов життєдіяльності. Але, з огляду на результати проведеного минулою владою в справі боротьби з бідністю, немає впевненості в тому, що рівень бідності в незабаром істотно знизиться. Щоб це сталося, необхідно докорінно змінити стратегію боротьби з бідністю і намітити нові точки відліку в діяльності всіх гілок влади.

Для цього, на наш погляд, при розробці стратегії боротьби з бідністю влада повинна взяти за основу такі базові принципи

- необхідно створити умови для виходу з бідності більшості населення на трудовий, а не на соціально-дотаційною основі. Зрозуміло, що цей пріоритет повинен базуватися на довгострокових програмах розвитку національної економіки та забезпечення високого рівня зайнятості;

- сформувати ефективну систему підтримки тільки для соціально вразливих груп населення (людей похилого віку, інвалідів, сімей з дітьми та ін.). Одночасно влада повинна взяти на себе великий обсяг зобов'язань в сфері підвищення соціальних стандартів і посилення соціальної справедливості.

Владі необхідно чітко усвідомити головні пріоритети:

- визначити напрями розвитку галузей економіки, підвищення продуктивності праці і що випливають з цих завдань показники в частині потреби в робочій силі, створення необхідної кількості робочих місць роботодавцями та професійної підготовки потрібних для цього фахівців. Це дозволить збільшити фінансові ресурси для самозабезпечення працюючого населення та виходу з бідності самостійно;

- сконцентрувати дії влади на інституціональному регулюванні ринку праці, а також реформуванні системи оплати праці та допомоги безробітним, їх перекваліфікації. Необхідно забезпечити гарантії підвищення рівня трудових доходів на базі затвердження мінімальної погодинної оплати; скорочення числа низькооплачуваних працівників, збільшення частки оплати праці в собівартості продукції, вдосконалення системи оплати праці працівників бюджетної сфери на основі упорядкування єдиної тарифної сітки;

- врегулювати питання, що стосуються визначення розміру прожиткового мінімуму. Переглянути набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, які не змінювалися з 2000 року і не відповідають сучасним потребам;

- задіяти механізми соціального, ділового і політичного партнерства та інтегрувати соціальну політику в програми економічного розвитку галузей і регіонів. Вибудувати ефективні партнерські відносини між роботодавцями, профспілками і державою;

- розробити механізми, що стимулюють легалізацію заробітної плати і скорочення масштабів «сірої» та «тіньової» економіки;

- продовжити реформування системи соціальних пільг на основі їх заміни адресними виплатами; встановити справедливі правила розподілу суспільних благ;

- стимулювати мале і середнє підприємництво, створити умови для «легкого» входження в бізнес всіх зацікавлених в цьому громадян.

На державному рівні найближчим часом необхідно розробити і прийняти такі програмні документи

Загальнодержавну програму подолання та запобігання бідності до 2020 року;

Загальнодержавну програму зайнятості населення в галузевому і територіальному розрізі до 2020 року;

Загальнодержавну програму розвитку соціального та доступного житла для економічно не захищених верств населення;

Стратегію пенсійної реформи і запровадження багаторівневої системи пенсійного страхування на основі громадського узгодження.

Слід підкреслити, що Програма економічних реформ на 2010- 2015 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» містить пункт щодо зміни системи соціальної підтримки. Основні її завдання орієнтовані переважно на спрощення системи шляхом об'єднання всіх видів соціальної допомоги в єдину програму соціального захисту; підвищення прозорості та адресності надання пільг, допомоги і субсидій; збільшення рівня охоплення бідного населення соціальною підтримкою і зменшення числа тих, кого можна відносити до небідних верств. У планах також створення єдиного соціального агентства з комплексного обслуговування осіб, які потребують соціальної підтримки.

Але навряд чи можна очікувати, що ці заходи приведуть до кардинально іншого результату в системі надання соціальної підтримки і відновлять соціальну справедливість. Цілком очевидно, що потрібно вживати комплексних заходів боротьби з бідністю з урахуванням минулих помилок і промахів. Але кардинально нових підходів в президентській програмі поки не запропоновано. Стратегія подолання бідності, яка повинна бути розроблена, згідно з указом, в червні 2010 року, так і не представлена ​​суспільству. А час невблаганно рухається вперед.

«Благо народу - це вищий закон». Про це багато століть тому сказав давньоримський політичний діяч і філософ Цицерон. Істинність і цінність цих слів найбільш очевидна в справі ліквідації бідності. Важливо, щоб про це завжди пам'ятали політики і можновладці, адже основний показник ефективності влади - це реальний рівень бідності в країні.

Голова Рахункової палати,
д. е. н., проф., чл.-кор. НАНУ

Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...